Пантелемон Куліш:таємниці залицяння

194812082019Видатний письменник, історик і фольклорист був занадто емоційним чоловіком і не цурався вродливих жінок, час від часу поринаючи в шалені романи. Один із них вже давно перетворився на легенду.

Йдеться про бурхливе взаємне почуття Пантелеймона Куліша й Параски Глібової, дружини відомого байкаря. 


ЙОГО ШЛЮБНА ПОДОРОЖ ЗАВЕРШИЛАСЯ АРЕШТОМ 
«Як мужчині й письменникові, Кулішеві для душевного комфорту і творчого натхнення потрібна була жіноча увага. Його цікавило, чи здатен він зачарувати собою жінок, наскільки вони можуть захопитися ним. Насамперед йому йшлося про те, щоб закохати в себе дівчину або чужу жінку. Цього й добивався він першою чергою, а не реальних ближчих, надто ж сексуальних, зв’язків — хоча й солодких, але неминуче обтяжливих, та й осудливих з морального погляду», — вважає літературознавець Євген Нахлік.

Пантелеймон Куліш з дружиною Олександрою Михайлівною, 1877 рік


Крім жінок, Пантелеймон Куліш захоплювався літературою та історією. Але його наукова кар’єра обірвалася в найщасливіший момент його життя — коли молодий викладач історії Петербурзького університету, щойно одружений з юною Сашею Білозерською, їхав на закордонне стажування до Європи. Російська академія наук оплатила навчання в університетах Праги й Берліна, визнавши таким чином талант Куліша. Сімнадцятирічна дружина віддано ловила кожне його слово. До речі, здобути дворянську доньку невгамовному Пантелеймону допоміг Тарас Шевченко, який і благословив молодят «кохатися й розмножатися». Здавалося б, сімейне щастя вже розпростерло крила над новою сім’єю.
Однак Куліш невдовзі записує в своєму щоденнику (13 лютого 1847 року — через три тижні після весілля): «Розумію, як багато моя дружина повинна мати глузду, щоб назавжди зберегти мою прихильність. …Справді, ніколи в житті я не мав так багато влади над своєю прикрістю, як після того, коли одружився. Дріб’язковість жіночих бажань і незадоволення з того в дивний спосіб обертають мою душу до ідеалу високого терпіння. Іноді мовчати для мене — справжня втіха, особливо коли згадаєш, що, втручаючись в дрібні суперечки з жінками, ставиш себе на одну з ними дошку...». Невисоку думку про власну дружину й переважну більшість інших жінок він збереже до кінця життя. І це незважаючи на те, що письменник прагнув любові, ніжності й покори від них!

Портрет Пантелеймона Куліша пензля Тараса Шевченка


Зарубіжне відрядження Куліша перетворилось на шлюбну подорож. Однак сталося непередбачене: 2 червня 1847 року Пантелеймона заарештовують у Варшаві за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Цей страшний удар долі, а згодом тяжкі роки поневірянь, злидні, поліцейський нагляд гнітючим тягарем лягли на плечі молодого подружжя. Через нервове перенапруження у дружини Олександри зірвалась вагітність, після якої вона вже не могла стати матір’ю.
Долю Куліша вирішував особисто імператор Микола I. Він наказав вислати Куліша до Вологди без права працювати в системі освіти та заборонивши писати й публікувати твори. Але самовіддана Олександра Куліш таки вмовила царя пом’якшити вирок, і хворому на легені чоловіку замінили Вологду на Тулу. Вона його кохала до нестями. І на схилі свого життя Олександра Михайлівна згадувала: «Я хоч господарством і займалася, та цілком йому (чоловікові) співчувала, його палким душевним пориванням – самозреченню, що він робив для добра України і розвитку народу. Він самозрікався заради ідеї… Він мав у собі стільки магнетизму, що навіки підкорив мене собі... Ми прожили 50 років, і бажала б, щоб увесь світ був наповнений такою тихою чарівливою ніжною симпатією…».


ЗАКОХАВСЯ У ДРУЖИНУ БАЙКАРЯ ГЛІБОВА 
«Я уже писал Вам, что со мной тут происходят чудеса. Женщины за мной волочатся, как за Дон-Жуаном… Между тем человек открывается мне в женщине поразительно! …Теперь я осмотрительнее; но никогда не буду считать сближенье с женщинами недостойным возвышенного характера. Это и есть именно жизнь; а то, что называют жизнью ученые и деловые люди, то — надворная работа», — зізнавався Пантелеймон Куліш 4 липня 1860 року до свого приятеля і петербурзького компаньйона Данила Каменецького.
Такі відкриття під час подорожі Україною зробив 40-річний чоловік, який мав за плечима вже не один позашлюбний роман. А найдраматичніший з них — з Марією Вілінською — пережив власне тільки рік перед тим. Однак це не завадило видатному письменнику й історику закохуватися в красивих жінок і змушувати їх робити дурниці. Власне, влітку 1860-го Пантелеймон Куліш вирвався на рідну Україну, щоб відпочити від суєтного Петербурга та, найголовніше, — оговтатися від гіркого розчарування у жінках. А винуватицею глибокої депресії була саме та Марія Вілінська-Маркович, яка увійшла в історію української літератури під псевдонімом Марко Вовчок.
У Чернігові «гарячий» Куліш заприятелював ще з одним класиком — байкарем Леонідом Глібовим. І раптом …закохався в його дружину Параску. Лагідний, млявий і хворобливий Глібов не міг задовольнити палку натуру жінки, яка постійно шукала нових любовних пригод. Тому чоловік змирився з непоправним і дав дружині свободу вибору.


«Параска ж, певно, була натурою гарячою, легко й швидко збуджувалася і хотіла палких стосунків, глибшого душевного й чуттєвого контакту. По шістьох-сімох роках шлюбу зі спокійним чоловіком вона знудьгувалася. Запрагнула різноманітности, нових вражень, свіжих почуттів. Вийшовши заміж надто рано й не надівувавшись, пробувала потім надолужити втрачене. Тож Куліш з’явився у Чернігові саме вчасно. До того ж він мандрував по Україні далеко не як суворий, аскетичний подвижник національної ідеї, а й собі шукав розради від розладу власного подружнього життя, що наближалося вже ледь чи не до краху. Його зустріч із Параскою припала на той період, коли обоє переживали стан невиправданих сімейних очікувань. Їх обох об’єднав весняний настрій…», — переконаний літературознавець Євген Нахлік.
Пані Параска тоді просто обожнювала Куліша. В тому єдиному листі, що зберігся, написаному на початку їхнього роману, жінка зізнавалася: «Я не хочу быть тяжелой ношей для кого-нибудь. А тем больше для Вас. Потому что больше Вас люблю, чем себя. Мне кажется, что Вы любите меня потому, что мало меня знаете».
Параска Глібова була якоюсь мірою «тургенєвською» жінкою — зосереджена на своїх почуттях, душевна, ніжна, вразлива та мрійлива. І весь час шукала ідеального чоловіка. А таких просто не існує. Тому її особиста драма полягала в тому, що її обранці не давали їй того, що вона хотіла. Однак вона не кинулася у вир пристрасті. Можливо, жіноча обережність підказала їй, що Куліш не здатен зробити її щасливою. І невірна дружина байкаря на півдорозі до Києва залишає історика, щоб повернутися в слабенькі, але вже звичні обійми слухняного законного чоловіка, вважає Євген Нахлік.
Коли їхній роман завершився, Пантелеймон Куліш у листі до пані Параски визнав її жіночу звабу й сильний еротичний вплив: «Вы меня помолодили в Чернигове. Но когда я окунулся в свою сферу, опять сделался прежним. У вас в Чернигове как-то молодо живется, но этак нельзя всегда жить…».

Джерело: na-skryzhalyah.blogspot.com