Степан ПАП: ОБВИНУВАЧУЮ МАДЯРЩИНУ

200px Степан ПапУлітку 1941 року, під час окупації Карпатської України (Закарпаття) профашистським режимом Королівства Угорщини (на чолі із регентом Міклошом Горті), в нашому краї було видано самвидавом та розмножено брошуру Степана Папа «Обвинувачую Мадярщину». Зміст якої друкуємо до відома широкої громадськості.

«Український народе!
Я син Твій, подаю скаргу перед Тобою на народ мадярів, який від віків веде боротьбу проти Твоєї свободи й самостійності, який віками нас душить. Мадяри протягом століть тримали над нами свої залізні руки, жили з нашого поту, це народ, якого кожна сторінка в історії Закарпаття, наші предки – діди і батьки, матері й діти, називають вбивцями духу і тіла тисяч і тисяч синів Закарпаття. Я один з тисяч тих, що в новій неволі після тюрми, концентраційного табору і поліцейського нагляду, стаю до нової боротьби проти Мадярщини, в надії здобуття волі, і в ім’я замучених кладу скаргу на народ мадярів за всі побої, за рани і за кров, у вірі, що український народ заступиться за своїх синів.
Перед Тобою, Український народе,
обвинувачую Мадярщину:
– за розбиття руського князівства наших предків Закарпаття і забиття князя Лаборця;
– за поневолення українського народу Закарпаття;
– за закріпачення українського народу Закарпаття;
– за мучення українського народу Закарпаття на будовах замків, фортець, каштелів і латинських костелів;
– за продавання закарпатських кріпаків у неволю;
– за вигнання з міст Закарпаття українського населення, за ліквідацію руських церков у містах, за заборону русинам оселюватись у містах Закарпаття;
– за експлуатацію населення Закарпаття;
– за жорстоку ліквідацію заворушень і повстань;
– за прикріплення селян Закарпаття до землі без права переселятись;
– за ожебрачення українського народу Закарпаття;
– за нищення руських церков, нищення ікон, палення руських церковних книг;
– за грабування і випалювання цілих руських сіл;
– за скликання голоднеч і пошестей на Закарпатті;
– за відкинення патенту Йосифа ІІ, яким він зносив кріпацтво і давав людські права кріпакам та заборонив карати населення биттям палицями;
– за постійне поборювання руської віри;
– за ведення феодальних воєн на Закарпатті, в яких загинуло багато нашого народу, були знищені села, населення мусило покидати свої селища і втікати в гори;
– за голошення історичних неправд, фальшування історії Закарпаття;
– за називання русинів – християн східного обряду – поганами;
– за примушування русинів переходити на латинство;
– за підпорядкування руського священства й єпископів під владу магнатів, землевласників, а далі – латинських єпископів і латинського священства;
– за вигнання русинів з їх посідань і заборону, щоби мали у своїх селищах свою церкву й священика;
– за послання на українські села різних чернечих Орденів з метою насилувати населенню латинський обряд і так його денаціоналізувати;
– за ліквідацію східних монастирів на Закарпатті;
– за забирання руських церков і перемінювання їх на латинські;
– за латинізацію русинів Закарпаття протягом століть;
– за нищення й фальшування документів про Закарпаття;
– за насильне переводжування русинів на протестантизм і проголошення русинів протестантами;
– за ув’язнення єпископа Василя Тарасовича й вигнання його з його монастиря та за знущання над іншими мукачівськими єпископами;
– за недотримання пунктів договору про заключення Унії;
– за погірдливе ставлення до мукачівських руських єпископів;
– за покладання їх суфраганами латинського єпископа;
– за заборону руським єпископам Закарпаття висвячувати руських священиків і будувати нові руські церкви;
– за побори десятини від русинів латинськими плебанами і протестантськими пасторами;
– за примушування русинів святкувати латинські свята;
– за забрання чудотворних руських ікон з Клокочова, Вовчі, Миколи і Павлова;
– за забрання Спіських руських парафій та парафій Липтова і їх златинізування;
– за вигнання з руських сіл руських священиків і посадження туди латинських;
– за виготовлення плану цілковитої ліквідації руської Церкви на Закарпатті;
– за неохоту випустити з кріпацтва руських священиків навіть за викупне;
– за намагання зліквідувати руську богословську школу в Мукачеві;
– за погорджування руським священством і народом;
– за наганяння русинів у руські свята на роботу;
– за насилля над Мукачівськими єпископами зі сторони латинських ягерських єпископів;
– за висміювання руських богословів і їх віри і за переводжування їх на латинство;
– за роблення перешкод, щоби Апостольський Престол не канонізував Мукачівську єпархію;
– за заборону засновувати руські школи по селах;
– за змадяризування Потисся й Залісся;
– за матеріальне нищення русинів визискуванням магнатами, латинянами, протестантами, війнами, розбоями;
– за ставлення перешкод у засновуванні Кошицького, а потім Пряшівського вікаріяту й єпископа;
– за поступову ліквідацію руських шкіл, за мадяризацію руських шкіл;
– за закриття Літературної Спілки Пряшівської й заборону видавати руські книжки для народу;
– за арешт і побиття Олександра Духновича та переслідування інших священиків;
– за поставлення Олександра Духновича під поліцейський нагляд;
– за замах на життя Олсександра Духновича;
– за стріляння в Адольфа Добрянського у мадярському парламенті;
– за стріляння в Адольфа Добрянського на вулиці Пешту;
– за замах на Адольфа Добрянського в Ужгороді;
– за ненадання допомоги руському населенню в роках голоднеч;
– за перекладування руської інтелігенції із Закарпаття в глибину Мадярщини;
– за назначування єпископами Закарпаття мадярофілів і мадярів;
– за насильне впровадження в богослужіння руської греко-католицької Церкви мадярської мови;
– за видання мадяризаційних законів;
– за нелегальну мадяризацію;
– за витворення групи ренегатів з метою ведення пропаганди мадяризації;
– за застрашування свідомих русинів жандармами, проведенням обшуків, переслідуванням за передплату чи читання руських газет;
– за будування на руських селах мадярських латинських і реформатських костелів з метою мадяризації русинів;
– за гоніння на Володимира Гнатюка й спричинення важкої хвороби;
– за ожебрачення Закарпаття так, що стотисячі русинів Закарпаття були примушені іти в еміграцію в чужину;
– за святкування мадярами Міленіума – тисячоліття ювілею поневолення закарпатських українців;
– за ліквідацію всіх проявів руського культурного життя;
– за посилання між русинів до США мадярофільських агентів для пропагації між русинами – переселенцями в США мадярофільства;
– за планову мадяризацію греко-католицької Церкви Закарпаття, за введення мадярської мови до руських церков Потисся проти волі вірників;
– за забрання з руських церков і парафій в Потиссі руських і церковнослов’янських книг;
– за фальшування виборів до парламенту і за побої та вбивства багатьох русинів під час виборів;
– за насилля над Товариством св. Василія Великого в Ужгороді, за поставлення його під поліцейський нагляд і за постійну присутність поліцая на засіданнях Товариства;
– за переслідування і мучення в’язнів, мужчин і жінок, які під титулом повороту до православ’я поставились проти мадяризації церкви й школи на Закарпатті, і за їх безсоромне засудження на роки в’язниці;
– за заборону азбуки і введення мадярського письма до богослужебних книг руської Церкви;
– за мадяризацію назв сіл, гір, рік, хотарів, щоби так закрити первісні руські назви;
– за введення у Першій світовій війні латинського календаря з метою мадяризації;
– за поставлення проти автономії греко-католицької Церкви Закарпаття;
– за повішення й розстріли соток закарпатських українців під час Першої світової війни;
– за вічну боротьбу проти української самостійности й вічне прагнення уярмити закарпатських українців;
– за фальшування історії;
– за вічне спільництво з ворогами українського народу в боротьбі проти українського руху боротьби за самостійність;
– за витиснення українського народу з низин, із споконвічної його землі, в гори;
– за криваве придушення кожного разу спроби нашого народу визволитися мадярського ярма;
– за постійне фальшування статистики про число українців на закарпатських землях;
– за колонізацію Закарпаття німцями і мадярами;
– за планове тримання народу Закарпаття в неграмотності;
– за насильну мадяризацію прізвищ;
– за ліквідацію всіх культурних українських організацій і установ;
– за економічне нищення українського народу;
– за віддання нашого народу на сваволю й повне визискування жидам, які зробили його вічним боржником і підданим;
– за повсякчасне непризнавання природних прав нашого народу;
– за утримування постійної нужди на Закарпатті;
– за невизнавання української національності й надання народові поневолюючої назви: мадярський рутен, мадярський русин, мадярський греко-католик, мадяр греко-католицького обряду тощо;
– за вічне прагнення до мадярсько-польської спільної границі коштом поневолення українського народу Закарпаття;
– за персикуцію українського духу й національності в інтелігенції і народі Закарпаття;
– за «Лекс Аппоніяна», яким закрито всі українські школи Закарпаття, навіть і релігію заборонено вчити по-українськи й примушувати дітей молитись по-мадярськи;
– за приховування пропагандою перед світом своїх злочинів проти українського народу Закарпаття;
– за спробу знову обманути закарпатських українців після програної Першої світової війни різними обіцянками, розрахованими на обман;
– за утримування на Закарпатті в 1919-1939 роках плачених агентів Бродія, Фенцика і інших з завданням туманити народ, розбити його на москвофілів і «тутешняків» та ніяк не допустити до українського національного освідомлення закарпатців;
– за фальшиву пропаганду, поширювану в світі про Карпатську Україну;
– за висилання в роках 1938-39 на Карпатську Україну терористів;
– за насильне відібрання у 1938 році південних частин Закарпаття з Ужгородом, Мукачевом і Береговом;
– за окупацію Карпатської України, розбиття самостійної, незалежної держави закарпатських українців у 1939 році й нове поневолення народу;
– за розстріли полонених оборонців волі Карпатської України, пограбування поляглих, за вбивання свідомих українських інтелігентів і селян, за ув’язнення тисяч, за переміни шкіл на тюрми, за побої, за відвезення ув’язнених у концентраційний табір;
– за насильну експортацію з Хуста єпископа Діонизія та насильне вивезення з Закарпаття оо. Василіян;
– за закриття українських гімназій, горожанських шкіл, торговельної академії й народних шкіл, за перемінення їх на мадярські;
– за палення українських книг з бібліотек Закарпаття;
– за матеріальну експлуатацію Закарпаття протягом років окупації, за причинення шкоди Закарпаттю величиною понад три і півмільярда доларів;
– за персекуцію населення в роках окупації перекладуванням інтелігенції в глибину Мадярщини, за в’язнення, мучення у в’язницях, розстріли й вішання;
– за знищення пам’ятників карпатоукраїнських будителів Митрака і Добрянського в Мукачеві й Ужгороді;
– за план виселити закарпатських українців із Закарпаття.

Народе мій!
Це уведені лише найголовніші точки обвинувачення. Мадярів звинувачує кожна сторінка нашої історії. Тому – суди їх у своїй справедливості, суди їх у своїй величі як вільний і самостійний народ, народ з великою історією боротьби за свободу й сам суди їх гідно великих вчинків твоїх Великих синів, суди їх твердо й по-лицарськи, й відплати їм за все, що настрадали Твої сини й дочки за час довгих віків поневолення – відплати їм і за побої, і за рани, і за кров!»
Текст подається за виданням: Пап Степан Васильович. Велика боротьба / Передмова акад. Миколи Мушинки. – Ужгород: Ґражда, 2015. – 380 с.: іл.
Біографічна довідка:
Степан Пап (псевдо: «Пугач») (11 березня 1917, с. Березово, Мараморощина, Українське Закарпаття під окупацією Австро-Угорської імперії та Королівства Угорщни — 25 лютого 1990, м. Кошице, Словаччина у складі Чехословацької Республіки) — український закарпатський релігійний і громадський діяч, історик, один із організаторів Пласту на Закарпатті, член крайової екзекутиви Організації українських націоналістів, боєць Карпатської Січі, священик, автор брошури «Обвинувачую Мадярщину», політв'язень угорського окупаційного режиму Королівства Угорщини під час мадярської окупації Карпатської України (Закарпаття).