"Ми різні. Але маємо бути єдиними": виступ президента Зеленського під час урочистостей із нагоди Дня Незалежності. ПОВНИЙ ТЕКСТ

222225082019Президент України Володимир Зеленський вірить, що в українському календарі незабаром з'явиться інша, не менш знакова дата - день, коли настане мир.

Як передає Цензор.НЕТ, про це він заявив під час виступу на урочистостях із нагоди Дня Незалежності. Текст опублікувала пресслужба ОП.

"Кожен мій ранок починається з sms-повідомлення.
Це sms від Генерального штабу. За минулу добу обстрілів - сім, втрат - дві. Цифри можуть бути різними, але лише одна робить ранок добрим. Це - нуль.
Обстрілів - нуль. Втрат - нуль.
І давайте спочатку подякуємо тим, завдяки кому ми можемо сьогодні бути тут, під яскравим сонцем і чистим блакитним небом.
І щоб ці оплески почули наші захисники, які зараз на сході країни захищають Україну.
Завдяки вам ми відзначаємо сьогодні 28-й День Незалежності.
Хоча не зовсім правильно казати, що Україні - 28. Адже до 1991 року ми встигли чимало. Відбулося хрещення Київської Русі, Іван Федоров видав у Львові "Апостол", засновано Києво-Могилянську академію, козаки на чолі з Богданом Хмельницьким та Іваном Сірком підкорили фортецю Дюнкерк, на світ з’явилася Конституція Пилипа Орлика. Україна була однією із засновниць ООН, а Сергій Корольов зробив вагомий внесок у підкорення космосу людством. Це лише декілька важливих подій яскравої історії нашої багатовікової та водночас молодої країни.

Ну а сьогодні ми відзначаємо, мабуть, найважливіший день у житті держави. День, коли вона здобула незалежність.
Сьогодні вже сформувалося ціле покоління, народжене в незалежній Україні. Для них це нормальний стан речей. Для них не може бути інакше. І це прекрасно. Бо це покоління – наша ментальна опора. Опора свободи, демократії та розвитку. Вони мислять інакше, вони думають сучасно, а значить, Україна рухатиметься лише вперед.
Водночас ми з вами мусимо не забувати, що незалежність з’явилася не за помахом чарівної палички. Активна боротьба за неї почалася понад 100 років тому. Тривала вона і в часи Радянського Союзу. Микола Руденко, Василь Стус, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, учасники Революції на граніті. Це неповний список тих, хто боровся за здобуття незалежності. Хтось ціною власної свободи, а хтось - ціною власного життя. Заради цього одного дня. 24 серпня 1991 року. І цей день був неминучим. Бо, як казав Левко Лук’яненко, прагнення до незалежності закладене у нашому генетичному коді.
Минуло 28 років. 28 різних років. Непростих, буремних, тернистих, але наших спільних. І всі ці роки ми пережили разом. Усією країною.

Усією країною ми тягнули кравчучки, нарізали купони та дивились як "Багаті теж плачуть". Усією країною мали ваучери, ходили в "мальвінах", а ті, кому пощастило, з пейджерами.
Усією країною стрибали на рекордну висоту – 6 метрів 14 сантиметрів.
Першими перепливали басейни Сіднею та Афін, плакали на олімпійському п’єдесталі в Атланті, коли вгору піднімався український прапор.
Усією країною змушували тремтіти грандів європейського футболу. Коли Лужний зі Львова отримував пас від Головка з Херсона, віддавав на Реброва з Горлівки, а той – на киянина Шевченка… Тоді "гол" лунало від Ужгорода до Луганська.

Усією країною, від Донецька до Карпат, ми летіли до зірок разом із Леонідом Каденюком і раділи, коли у відкритому космосі вперше в історії пролунало "Ще не вмерла…"
Усією країною стояли в черзі у перший "Макдональдз" та слухали "Танець пінгвіна" від Кузьми. Чекали армагеддону з настанням 2000 року та раділи на ранок, що його пережили.
Усією країною ми підкорили Європу "Дикими танцями" та відстояли демократичний вибір у 2004-му. Усією країною молилися за моряків "Фаїни" у полоні сомалійських піратів та плакали за гірниками на шахті імені Засядька.
Усією країною тішилися, коли на когось падав вінок.
Намагалися встигнути до Євро-2012 та усією країною не розуміли, як можна було не побачити гол у ворота Англії?
Це були різні роки. Непрості, але тепер, озираючись назад, можна сказати, що до певного моменту – безтурботні. Адже потім настав 2014 рік.

Спочатку всією країною ми довели, що маємо гідність. Не побоялися водометів і кийків. А дехто не побоявся і снайперських куль.
Тоді всією країною ми дізналися, що сотня може бути небесною.

А згодом на нашу землю увірвалася війна. Яку ми зустріли всією країною.
І тут "усією країною" – це вже не просто художній прийом. Бо ми – в прямому сенсі слова – всією країною збирали на бронежилети, медикаменти, тепловізори.
Усією країною, в інтернеті та біля телеекранів, були прикуті до новин зі сходу. Новин, де решта слів втрачала сенс, а перед очима були тільки назви населених пунктів та кількість загиблих героїв.
Як це не парадоксально, але тоді ми народилися вдруге. Як країна та як суспільство. Об’єднались і згуртувалися. Згадали це забуте відчуття, коли ти пишаєшся своєю Батьківщиною. Саме тому сьогодні тут зібралася гордість України! Насамперед це - наші воїни. Ті, хто захищав, і ті, хто зараз захищає нашу землю. Це родини військових. Ті, хто втратив сина, батька, чоловіка чи брата. Це волонтери. Ті, хто допомагає, інколи віддаючи останнє. Тут також ті, хто навчає, і ті, хто рятує життя щодня. Ті, хто на спортивних аренах світу прославляє Україну. Наш науковий і творчий потенціал. І, звичайно,– наше майбутнє – наші діти. Ці люди – не просто учасники Ходи гідності. Це наші тисячі причин любити Україну.
Знаєте, колись мене запитали: а за що ти любиш Україну? Дивне запитання. А за що ти любиш свою маму? Вона тебе народила, виховала, поставила на ноги. Я люблю Україну, бо я тут народився, я люблю наш прапор і радію, коли він переможно майорить. Я люблю наш гімн, бо це – наш найголовніший хіт! Бо яку ще пісню так знає і так співає кожен із нас?
Я люблю нашу землю, бо кожен куточок України – це велика сім’я.
І для тих, хто не розуміє сьогоднішній біль українців, я поясню дуже доступною мовою.
Уявіть, що, наприклад, сусід відібрав у вас двох дітей. Першу дитину – просто викрав. Їй видали нове свідоцтво про народження. А потім кажуть: "Та ми не забирали вашу дитину. Вона сама захотіла жити з нами. Ну і що, що під дулом автоматів? Це її бажання. І взагалі – хто вам сказав, що це – ваша дитина? Вона споконвіку була нашою. Ви не хвилюйтесь, їй тут буде краще, у нас прекрасний притулок біля моря, під сонечком".
І от минуло 5 років. І ті, що були так занепокоєні, кажуть:"Та, наче, все нормально. Дитина за вами вже не плаче. І взагалі – не сильно вона на вас і схожа". Чому вони так кажуть? Бо це – не їхня дитина.
А другу вашу дитину закрили в дитячій кімнаті. І поставили озброєну охорону. Вам кажуть: "Яка охорона? Там нікого немає". І ви чуєте, як ось тут, поруч, за стіною ваша дитина плаче, але не можете туди зайти.
Кожного дня у кожного з нас розривається серце. І будь-які перемоги чи здобутки неповноцінні, адже наша родина неповна. Та настане день, і ми обов’язково зберемося разом. Бо голос рідної крові переможе!

Дорогі українці! Ми різні, але єдині. Мусимо бути єдиними, бо лише тоді ми - сильні. Зрозуміти, що розраховувати маємо лише на себе. Не сваритися через минуле, а об’єднатися заради майбутнього. Україномовні та "русскоговорящие", незалежно від віку, статі, віросповідання – бути єдиним народом. Не на плакатах, не в гаслах, а ось тут. У кожного в серці. Ми мусимо рухатися вперед, разом будувати країну, разом робити неможливе і кожного ранку казати собі: "Я - українець. І я можу все!"
Наша земля неповторна, чарівна, незламна, неймовірна, дивовижна, казкова, чудесна, прекрасна. Якби не наша Батьківщина, людство могло б і не знати цих слів. Адже всі вони були вигадані для того, щоб описати Україну.
І сьогодні вона відзначає 28-му річницю Незалежності. За ці роки ми зробили найголовніше. Ми їх примножили. Зберегли незалежність і свободу.
І бережемо сьогодні. Хтось - ціною власної свободи, а хтось - ціною власного життя.
У цей важливий день ми віримо, що в українському календарі скоро з’явиться інша, не менш знакова дата. Конкретне число і місяць неважливі.
Бо це буде день, коли настане мир.
І мій ранок починатиметься з sms-повідомлення: "За минулу добу в Україні народилося 1000 хлопчиків та 1001 дівчинка".

З днем народження, Україно!
Слава Україні!"

Джерело: https://censor.net.ua/ua/n3144539